ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ (ЯСЛА-САДОК) № 205 «СВІТЛИЦЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

logo

Сторінка практичного психолога

Дещо про дитячі емоції…

😀😡😢😖Емоції є найважливішим ланцюжком зв’язку дитини зі світом.
Дошкільня ще не вміє керувати своїми емоціями, тому вся активність дитини виразно забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Чи буває, що дитина занадто збуджена й не може сама заспокоїтись?
💁‍♂️Роль дорослого — обговорювати з дитиною її емоційний стан. Пояснювати, що відчувати будь-які емоції — нормально, заспокоювати, перемикати увагу. Так дошкільня навчиться самостійно розрізняти емоції та керувати ними.
Про розвиток навички емоційної обізнаності й інших навичок дітей 3-6 років дізнавайтеся на платформі НУМО: https://numo.mon.gov.ua/,
та в чат-боті у Вайбері 👉https://tinyurl.com/y6a62mll

https://fb.watch/aCf6THz7bf/

 

 

Способи зняття психоемоційної напруги

«Подушка-колотушка»

Мета: сприяє усвідомленню конструктивних форм поведінки, проживанню агресії і розслабленню.

Агресія у дитини накопичується поступово і спонтанно вихлюпується, після такого сплеску вона знову стає спокійною і врівноваженою. Якщо дитині дати можливість зігнати агресію на який-небудь об’єкт, то агресивних проявів стане менше. Для цієї мети використовується спеціальна «подушка-калатало». Можна взяти стару велику подушку, диванну важку подушку або використовувати стару наволочку – набити її непотрібними ганчірками. Таку подушку дитина може спокійно бити і штовхати, зганяючи на ній свої негативні почуття.

“Бої без правил”.

Мета: зняття емоційної напруги, сприяє усвідомленню ефективних форм поведінки і м’язовій релаксації.

Ця гра зазвичай дуже подобається дітям, викликає цілу бурю позитивних емоцій, крім цього подушкові бої допомагають дитині виплеснути свою агресію зовні без нанесення фізичної шкоди оточуючим. У бою бере участь двоє дітей або дитина і один із батьків. Зробіть імпровізований канат (підійде білизняна мотузка, скручена в джгут простирадло і т.д) і покладіть у велику наволочку маленьку подушку – вийде знаряддя для подушкового бою. Один учасник встає на канат, а інший повинен за допомогою подушки збити свого супротивника з каната, вивести з рівноваги. Потім міняються місцями.

«Майбутні чемпіони».

Мета: ця гра дозволяє дитині зігнати в ігровій формі на неживий предмет свої агресивні тенденції, свою «енергію кулака».

Багато дітей хочуть стати в майбутньому великими спортсменами, чемпіонами світу та олімпійських ігор. Для цього треба багато тренуватися. Наприклад, маленькі боксери повинні мати хороший удар. Запропонуйте дітям «відпрацювати» його. Для цього вам знадобиться щось велике і м’яке: подушка, диванний пуф, перина і т.ін Майбутній боксер щосили б’є по цій подушці, намагаючись, щоб удар був якомога сильніше і точніше.

«Ліпимо настрій».

Мета: робота з м’яким пластиліном / кінестетичним піском / солоним тістом / глиною / восковим пластиліном дає можливість відреагувати свої почуття, змінити поганий настрій на хороший.

Розминаючи пластилін, дитина ліпить свій поганий настрій і розповідає, від чого настрій зіпсувався. Це дозволяє прожити агресивні почуття. Потім дитині пропонується вибрати кольори, які подобаються і виліпити з них гарний настрій (або розфарбувати глину / солоне тісто в кольори свого гарного настрою).

«Тварина в лісі»

Мета: зняття емоційної напруги.

Вправа виконується на килимі. Пропонуємо дитині уявити будь-яку тварину в лісі. І просимо дитину показати в образі цієї тварини три настрої: злість – спокій – радість. Спочатку вона показує, як тварина злиться – потім, як вона заспокоюється і як радіє. Можна це робити під музичний супровід: «Чарівні голоси природи»: «Малюк в лісі», «Малюк біля річки», «Малюк і пташки» і ін. (З метою зняття емоційної напруги, сприяє особливому емоційному настрою)

“Ти сонечко”

Мета: усвідомлення конструктивних форм поведінки і м’язова релаксація, створення гарного настрою. Найкраще цю вправу виконувати після вправ на відреагування негативних почуттів.

Запропонуйте дитині побути сонечком. «Уяви, що ти сонечко і ти бачиш маленького безпорадного звіра (можна дати в руки м’яку іграшку) .. Витягни долоньки, уяви що твої руки – це промінчики, потримай на долоньках маленького звірка, зігрій його своїм теплом. Тепер склади долоньки, сховай в них звірка, приклади долоньки до грудей, заспокой його, скажи йому на вушко добрі, ласкаві слова ».

Якщо ви відчуваєте в собі цей ресурс, ви можете пограти з дитиною в цю гру так, як ніби сонечко – це ви, а перелякане дитинча – ваша дитина. Уявіть, що це ваші руки – промінчики, обійміть, заспокойте, скажіть своїй дитині на вушко добрі, ласкаві, теплі слова.

«Я – дерево, ти – дерево»

Мета: підвищення у дитини впевненості в собі, в своїх силах, сприяє внутрішньому спокою. Найкраще цю вправу виконувати після вправ на відреагування негативних почуттів. Уявіть, що ви і ваша дитина – маленьке насіння дерева, які потрапили в родючий грунт. Сядьте на підлогу навпочіпки, обхопіть голову руками, закрийте очі. Ви – насіння, з яких скоро виростуть великі дерева. Починайте повільно рости, відчуйте, як ви пускаєте коріння, відчувайте, що витягується ваше тіло як стовбур дерева і розкриваються руки, як крона дерева. Поворухніть пальчиками, як ніби вітер грає листям в кроні вашого дерева. Відчуйте, як ваші ступні спираються на підлогу, у вас міцне коріння, проговоріть вголос «я могутнє, міцне дерево, у мене сильне коріння, у мене широка крона, у мене багато листя». Попросіть повторити цю фразу вашу дитину. Після виконання вправи запропонуйте дитині намалювати і назвати дерево, яким вона себе уявила.

 «Лабіринт»

Мета: проживання страхів, тривог, зняття емоційної напруги.Створіть для дитини ігровий простір, використовуючи звичайні побутові предмети. Дайте завдання дитині пройти в лабіринт і потрапити в центр і навпаки – знайти вихід з центру і пройти іншим шляхом. Розставте предмети так, щоб дитина могла: піднятися і зістрибнути зі стільця; проповзти під столом; накритим до підлоги простирадлом, обійти шафу; ліжко і т.д., перестрибнути доріжку (килимок); тихенько прокрастися між двох диванних подушок (будь-яких інших предметів) сховатися в центрі лабіринту під плед (покривало). Побути в центрі в безпеці і йти на вихід, але вже іншим шляхом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Консультація для батьків

 Орієнтовні правила першокласника

Пам’ятка для батьків

  •  Не забирай чужого і не віддавай свого.
  • Попросили – дай, намагаються відібрати – захищай.
  • Не бийся, навіть якщо тебе провокують.
  • Кличуть гратися – йди, не кличуть – запитай дозволу гратися разом.
  • Грайся чесно, дотримуйся правил і не підводь своїх товаришів.
  • Не жалійся, не обмовляй і не дражни нікого.
  • Намагайся бути акуратним.
  • Частіше говори: «Нумо дружити!», «Нумо гратися разом!», «Ходімо додому разом!» тощо.
  • Не канюч і не випрошуй нічого, зокрема оцінок.
  • Не плач через оцінки. Не сперечайся через них із вчителем і не ображайся на нього.
  • Намагайся усе робити вчасно та уявляй хороші результати. Ти обов’язково їх досягнеш.
  • Пам’ятай, що ти не гірший за інших, але і не ліпший.
  • Ти – неповторний – для самого себе, друзів, батьків і вчителів!

Аби шкільний старт був успішним

Першокласник потребує особливої уваги батьків незалежно від того, наскільки він готовий до школи, бо навчальна діяльність для дитини є новою, відмінною від ігрової. Доки дитина не сформує основні навички роботи, батькам варто допомагати їй. Утім, ця допо­мога має бути психологічно доцільною.

Допомога батьків

У першому класі не задають домашніх завдань, однак час від часу педагоги пропонують дітям виконати вдома завдання, що безпосередньо не пов’язані з освітнім процесом: розповісти про свої враження від екскурсії, підготувати виступ до свята, намалювати листівку другові, скласти розповідь про домашнього улюбленця тощо. Тому основне завдання батьків першокласника – сформувати у дитини навички самоорганізації, зокрема:

  • дотримуватися режиму дня;
  • виконувати домашнє завдання самостійно та вчасно.

Надалі ці навички зумовлять у дитини відповідальне ставлення до систематичного виконання завдань. Окрім цього, батьки мають підтримувати віру першокласника у його власні сили, формувати у нього адекватну самооцінку. Шестирічний першокласник – до­шкільник за віковими характеристиками – навчається, аби проде­монструвати свої досягнення батькам, педагогам, одноліткам, бути «дорослим» і значущим. Тому батькам слід виявляти інтерес до ди­тини та її шкільних справ, бо якщо дитина відчує, що нею не цікав­ляться, – то втратить інтерес до навчання.

Хвороблива тема

Від стану фізичного розвитку та здоров’я дитини залежить те, як вона буде навчатися, сприймати і пізнавати навколишній світ, запам’ятовувати інформацію, мислити, читати, писати, розв’язувати
завдання тощо.

85% неуспішних учнів стикається із труднощами у навчанні через слабке здоров’я чи певне захворювання, яке дорослі можуть навіть не помічати.

Саме стан здоров’я дитини – основний чинник, який варто врахувати батькам, аби визначитися, чи доцільно віддавати дитину до школи. Це здається очевидним, проте багато батьків ігнорує хро­нічні захворювання дитини, приміром алергію. Утім, саме уповіль­нені невиявлені хвороби або в стадії ремісії впливають на здатність дитини навчатися: погіршують концентрацію уваги, вміння викону­вати завдання за заданим алгоритмом тощо. Внаслідок постійного напруження у дитини може загостритися наявне захворювання.

Інша проблема, яку не можна ігнорувати – часті захварювання дитини. «Часто» – значить від чотирьох до шести разів на рік. Навантаження у школі не дає дитині змоги розслабитися. Так, дитина, яка перехворіла і повернулася до школи, стикається із подвійним навантаженням: їй потрібно надолужувати пропущене і засвоювати нове. Утім, така дитина ще не є цілком здоровою, адже не випадково педіатри звільняють її від фізкультури. Тож у неї знову порушуєть­ся концентрація, організація діяльності, довільна регуляція. А саме цього й вимагає від неї вчитель під час заняття.

Дитина має жити, гратися і навчатися в певних умовах, дотри
муватися сталого режиму: щодня гуляти на свіжому повітрі,
спати в кімнаті з відчиненою кватиркою, прокидатися і ляга
ти спати в один і той самий час – оптимально о 21:00 узимку
й о 22:00 улітку, дотримуватися режиму харчування і вживати
різноманітні продукти, насичені вітамінами та мікроелементами.

Енергію, яку дитина витрачає протягом дня, можна поповни­ти лише завдяки повноцінному сну та їжі. їжа має бути поживною, аби забезпечувати організм дитини речовинами, необхідними для нормальної роботи мозку, серця, легенів та інших органів. Окрім того, збалансоване харчування запобігає гіповітамінозу.

У разі вітамінної недостатності дитина стає млявою, сонною, знижується рівень її працездатності та бажання вчитися. Це відбувається через те, що запас вітамінів в організмі вичерпується – 4г, а тривала напружена розумова діяльність виснажує нервову  систему.

Здорова дитина – активна дитина. Вона постійно рухається: стрибає, бігає, грається. Завдання батьків – не зупиняти і не примушувати дитину посидіти, а, навпаки, організувати її активність. Для цього батькам варто гратися з дитиною в рухливі ігри, що розвивають гнучкість, спритність і швидкість. Улітку слід привчити дитину приймати літній душ, бажано щоденно купатися у водоймах – це зміцнить нервову, імунну та інші системи організму. Такі заходи сприятимуть повноцінному фізичному розвитку дитини, загартують її, поліпшать стан здоров’я.

Серед людей

Ще один важливий аспект і показник готовності до школи – самовідчуття дитини в колективі. Зрозуміло, що сором’язливий першокласник, найімовірніше, втомлюватиметься від великої кількості однолітків. «Діти штурхаються і шумлять», – скаже він, коли повернеться додому після уроків. Що можуть зробити батьки, якщо дити­на втомлюється від однолітків у школі? Як мінімум – не залишати її на групу продовженого дня.

Утім, і активні та товариські діти можуть зіткнутися з несподіваною проблемою. Так, існує така категорія дітей, які не вміють спіл­куватися зі сторонніми дорослими, тримати дистанцію з учителем, якому може бути неприємним фамільярне ставлення. У такому разі важливу роль відіграє компетентність педагога. Його завдання – вибудувати спілкування у такий спосіб, аби ознайомити дітей одне з одним, створити комфортну атмосферу, встановити адекватні пра­вила спілкування.

Ловець гав

Найголовніший, ключовий аспект, що свідчить про готовність дитини до школи – вміння розуміти, сприймати і запам’ятовувати інструкцію. Іншими словами, здатність дитини зрозуміти алго­ритм дій, запам’ятати його і усвідомити, що вона виконала правиль­но, не чекаючи схвалення дорослого.

Аби з’ясувати, чи дитина опанувала цю навичку, можна провес­ти експеримент. Можна запропонувати дитині зібрати щось з кон­структора, приміром будиночок з шести кубиків, або виконати гра­фічне завдання, приміром домалювати поруч із певною фігурою ще кілька таких самих. Варто звернути увагу, скільки часу знадобиться дитині, щоб почати виконувати завдання. Якщо дитина довго, тобто більше п’яти хвилин, не може сконцентруватися, крутиться, розгу­блена – то і в класі, після того як учитель дасть завдання, вона ло­витиме гав і не включиться в процес.

Що робити, якщо батьки зрозуміли, що дитині зарано йти до школи? Саме час почати адекватну підготовку! Усе можна випра­вити. До вересня ще півроку! Головне – не поспішати і не квапити майбутнього першокласника.

Дитина сьогодні – не об’єкт старанної праці педагога і не учас­ник сімейного експерименту «Змусь його вчитися на відмінно». Ди­тина – рівноправний партнер у взаєминах з учителем і батька­ми. Найважливіше, аби дитина прийшла до школи підготовленою й встигла оволодіти як вмінням вибудовувати взаємини у соціумі, так і психологічно підготувалася до школи.

 

Дитячий страх: причини прояви та види

Страх є найнебезпечнігаою емоцією. Це реакція на реальну або уявну (але таку, що сприймається як реальна) небезпеку. Почуття страху характерне для кожної людини. А тим паче воно властиве дитині, яку оточує невідомий і поки не звіданий світ. Існує кілька причин появи страху.

Конкретний випадок, який налякав дитину (вкусила собака, застрягла в ліфті). Такі страхи найлегше подолати. Але варто зазначити, що не в усіх дітей, яких, наприклад, вкусила собака, виникає помітний оточенню страх. Усе залежить від особливостей характеру дитини – чи притаманні їй тривожність, песимізм, невпевненість у собі, залежність від інших людей тощо. Адже ці стани можуть виникнути не так після певного ви­падку, як у результаті залякування батьками: «Не будеш спати – забере Баба Яга».

Навіювання. Ця причина – найпоширеніша. Часто дорослі (батьки, бабусі, педагоги тощо) мимоволі надто емоційно попереджають дитину про небезпеку, навіть не звертаючи увагу на те, що налякало дитину більше: сама ситуація чи реакція на неї дорослого. У результаті дитина сприймає лише другу частину фрази на кшталт: «Не бери – обпечешся», «Не йди – упадеш». Дитина ще не розуміє, чим небезпечна для неї та чи та ситуація, але вона відчуває тривожність, а відповідно виникає реакція – страх. І таку реакцію дитина відтак може виявляти в різі ситуаціях.

Дитяча уява. Нерідко дитина сама ви дує собі об’єкт страху. Чи не кожен в дитинстві боявся темряви, де нібито чатують страшні привиди й монстри. Та реакції дітей на такі фантазії різняться. Одна дитина одразу забуває; свої вигадки і заспокоїться, тоді як у свідомості іншої вони закарбуються надовго, що може мати невтішні наслідки.

Сімейні конфлікти. Почуття страху в таких ситуаціях виникає тому, що дитина звинувачує себе у тому, що батьки конфліктують.

Взаємини з однолітками. Якщо дитячий колектив не приймає дитину, кривдить, і вона не хоче йти до дитячого садка, імовірно, дитина боїться приниження. Або, можливо, сильніша дитина залякує, ображає слабшу.

Невроз. Це серйозний розлад нервої системи, що також може бути причиною появи страху. Діагностувати й лікувати такий стан дитини мають спеціалісти. Проявом неврозу вважають ті страхи, поява яких не є нормою для дитини певного віку. Або страхи, які вважаються нормою, мають дуже сильний, неадекватний прояв. Наприклад, для шестирічних дітей нормальними є такі страхи, як страх залишити вдома наодинці, страх смерті, чужих людей, темряви тощо.

Залежно від об’єкта страху, особливості його протікання, тривалості, сили і причини появи розрізняють три основні види страхів

Нав’язливі страхи дитина відчуває в певних ситуаціях, вона боїться обставин, які м жуть їх спричинити. До таких страхів відносять, наприклад, страх висоти, замкнутого чи відкритого простору тощо.

Страх-марення. Це найтяжчий вид страху, адже знайти причину його появи неможливо. Виявом такого страху є те, що дитина, наприклад, чомусь боїться гратися якоюсь іграшкою чи вдягати певний одяг, Подібний страх у дитини часто свідчить про серйозні відхилення в психіці. Утім будьте пильні, адже часом причина такого страху може бути цілком логічною: дитина не хоче вдягати туфлі, бо колись у них посковзнулася і боляче вдарилася.

Надцінні страхи пов’язані з так званими ідеями фікс і спричинені власного фантазією дитини. У 90% випадків практичні психологи спостерігають у дошкільників такий вид страхів. Спочатку ці страхи пов’язані з певною ситуацією і в житті дитини, а відтак стають для дошкільника настільки значущими, що ні про що інше він не може думати.

Надцінним можна назвати страх темряви, коли уява дитини поселяє в певному приміщенні жахливих відьом, привидів, казкових персонажів тощо; страх загубитися; страх нападу; страх води, вогню, болю чи різких звуків. Страхи виявляються у 40% дітей і можуть нагадати про себе й у дорослому житті. Тому батьки й педагоги мають вчасно допомогти дитині побороти страх.

Зокрема, фахівці рекомендують батькам дошкільників дотримуватися таких порад у боротьбі зі страхами:

  • Не займайтеся «загартовуванням»: якщо дитина боїться темряви і спати сама, не зачиняйте її в кімнаті, «щоб звикала». Інакше ви ще більше налякаєте дитину. І зауважте – це найбезпечніший наслідок таких дій. Адже ця ситуація може спричинити неврози, заїкання, відхилення в розвитку.
  • Не сприймайте страхи дитини як примхи, а тим паче – не сваріть і не карайте її за боязкість.
  • Не применшуйте значення страху для самої дитини, не ігноруйте її скарги.
  • Дайте дитині відчути, що ви її добре розумієте і при цьому поясніть їй, що, скажімо, «монстрів» не існує тощо.
  • Повсякчас запевнюйте дитину в тому, що вона в безпеці, тим наче коли ви, батьки, поруч. Дитина мас вам вірити! Обговорюйте з дитиною її страхи. Головне завдання батьків – зрозуміти, що саме непокоїть їхню дитину і що є причиною страху.
  • Намагайтеся відволікати дитину. Наприклад, коли у дитини починається паніка, запропонуйте їй гру, спостереження тощо. Більше спілкуйтеся з дитиною!
  • Підтримуйте дитину, але не слухайте її сліпо. Наприклад, якщо дитина боїться вогню, можна не вмикати у її присутності газову плиту. Це заспокоїть дитину, утім не сприятиме подоланню її страху.

Пам’ятайте, що дитина розвивається в соціумі, і головну роль у її вихованні відіграють дорослі. Тому від того, наскільки грамотними будуть ваші слова і поведінка, залежить психічне здоров’я дошкільника.

Коментарі закрито.